В чотири години ранку в аеропорту Кочина працювали: кіоск з водою, кіоск з їжею, стійка стільникового оператора AirTel, стійка конкурента, Idea, бюро таксі і обмін валюти. У «Туристичній інформації» горіло світло, проте віконце було порожнє. Я потолклась перед плакатом із смарагдово-зеленими горбами і підписом «Kerala.
God’s Own Country. Hotel reservation and boat cruises». Йти було нікуди: побоюючись, що в останню мить все зірветься, я чомусь не стала бронювати готель. Щоб убити час, я придбала пляшку води, пакет льодяників і SIM-карту. На цьому можливості аеропорту вичерпалися; на годиннику було 4.40; настала пора їхати в місто.
Я всілася в білий «амбассадор» без стекол, пробурмотіла: «У Форт, будь ласка», і ми відчалили в темноту.
що Складається з півдюжини островів Кочин, головний порт Малабарського побережжя Індії, майже десять століть пробув перцевою столицею миру. За цей час тут встигли пожити і наслідити представники всіх мислимих рас і віросповідань. Араби завели мечеті, раджі – багатофігурний, як і належить, храм Панхаяннур Бхагаваті.
Євреї побудували синагогу і навколо неї – цілий квартал, тепер узурпований антикварними лавками. Торгують бронзою, навігаційними приладами «Made in West London, 1896», казкової зручності кріслами-кушетками і секретерами рожевого дерева.
Коштує всі копійки; продавці вітають тих, що входять незмінно-куртуазним «Ю фром?» і розписують легкість, з який вибраний секретер буде відправлений морем ка Петербургу. Якщо повестися, можуть усучити також верблюже сідло із спеціальним пюпітром для газет.
Після того, як до берегів Керали пристав Васько та Гамору, тут з’явилися собори з дерев’яними, схожими на старі ялинкові іграшки ангелками. Втім, християн тут і до католиків-завойовників було повним-повнісінько – з легкої руки апостола Хоми, чиї пальці до цих пір служать наїглавнейшимі реліквіями.
Уподовж дорогі з аеропорту церкви стоять мало не суціль: несторіанськіє, сірійські, протестантські, англіканські (з рідкісними вкрапленнями джайністськіх храмів). Одні виглядають, як міліційні будки-»стаканы», інші – як картинки в архітектурному підручнику: футуристичні бетонні краплі з вітражами.
Тут, як не дивно, люблять експерименти: на самому початку своєї кар’єри на півдні Індії будував навіть Ле Корбюзье.
Майже перед кожним храмом – комуністичний алтарік: посріблений Ленін, прапори, серп, мелений: Керала – перше в світі місце, де комуністи прийшли до влади шляхом законних виборів. Отже тепер над єпископським палацом розвівається кумачевий транспарант: «Кочинській діоцез. Десятирічний план – в життя».
До комуністів, правда, були ще британці, що перетворили Форт на ідилічне селище з клумбами і верандами і що розбили гігантське поле для крикету. Зветься підозріло знайомим ім’ям: Майдан.
- Індія дорогами мандрівників
- Гоа – це не острів
- За проясненням в ашрами Індії
- Фінансова криза – де узяти гроші на подорожі
- На що скаржаться російські і зарубіжні туристи
This entry was posted on Неділя, Квітень 18th, 1999 at 06:15 and is filed under Індія. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed.